Jak zadbać o swoje granice osobiste w miejscu pracy?

Szef podnosi na Ciebie głos, jest niegrzeczny, zmusza do pracy w godzinach nadliczbowych, a koledzy robią niestosowne uwagi? Niestety, takie sytuacje zdarzają się na co dzień w tysiącach firm. Dlaczego nasze granice osobiste są naruszane w miejscu pracy? Jak się bronić?

Granice osobiste – dlaczego ich ochrona jest ważna?

Wyznaczanie osobistych granic wydaje się szczególnie trudne w pracy zawodowej i zazwyczaj wymaga sporej odwagi. Obawiamy się, że określając stanowczo granice sfery osobistej, zagrozimy swojej karierze zawodowej, utracimy prawo do premii, czy też będziemy postrzegani jako „niewygodny pracownik”. Dlatego stale zgadzamy się na ustępstwa i przymykamy oczy na bolesne sytuacje. Niestety, w efekcie nasze zasoby wyczerpują się, a my zaczynamy pracować coraz mniej wydajnie.

Jest jeszcze jeden ważny powód naszej elastyczności w niekomfortowych sytuacjach: często nie rozumiemy, co dzieje się w naszym wnętrzu i co jest przyczyną dyskomfortu emocjonalnego, ponieważ zapomnieliśmy o istnieniu naszych osobistych granic. Jednakże każdy z nas musi pamiętać o ich istnieniu i o tym, że ich poszanowanie jest podstawą do budowania zdrowych relacji interpersonalnych.

Jakich granic osobistych powinniśmy strzec w miejscu pracy?

• Granice emocjonalne. Są naruszane, gdy zaniedbujemy nasze uczucia i pozwalamy na nietaktowne pytania, nieodpowiednie komentarze, towarzyszy im krzyk, obrażanie i nieprzyzwoity język.

• Granice przestrzeni osobistej. Należą do nich komputer stacjonarny i pulpit, biurko czy samo stanowisko pracy.

• Granice przestrzeni zawodowej. Są one determinowane naszymi oczekiwaniami i rolami, a należą do nich obowiązki służbowe. Są naruszane, gdy powierza się nam zadania, które wykraczają poza obszar naszych ustalonych obowiązków lub gdy ich zakres jest niższy, niż nasze kwalifikacje i wykształcenie.

• Granice godzin pracy. Nie są szanowane, gdy jesteśmy zmuszeni poświęcać prywatny czas na jakiekolwiek obowiązki związane z pracą. Przykład: szef wymaga, abyś przebywał do późna w biurze, lub dzień wolny od pracy przeznaczył na wyjazdy, lub spotkania służbowe.

• Granice fizyczne. Każdy z nas ma swoje indywidualne poczucie komfortowej odległości od drugiego człowieka, w zależności od rodzaju relacji. Przeciętny dystans biznesowy wynosi 100-150 cm, indywidualny (z przyjaciółmi, znajomymi) 50-120 cm, a intymny od 0 do 50 cm.

Stawianie granic – jak chronić swoje granice osobiste w miejscu pracy?

Pierwszym krokiem jest świadomość ich istnienia. Aby chronić swoją przestrzeń, musisz wiedzieć, jakie są Twoje obowiązki i priorytety w pracy, w których obszarach jesteś gotowy na elastyczność i ustępstwa, a w których nie pozwalasz na kompromis i stanowczo komunikujesz asertywność.

Po drugie, określ i oznajmij swoje stanowisko w danej sprawie. Poinformuj współpracowników, gdy nie zgadzasz się na konkretne zachowanie.

Trzeci krok to konsekwentne komunikowanie innym własnych granic, szczególnie wtedy, kiedy czujemy, że zostają nieposzanowane i przekraczane.

Kompromis i asertywność w pracy – jak powiedzieć „nie”?

Należy podkreślić, że istnieją różne formy komunikatu „nie”.

• Kategoryczne „nie” – kiedy nie musimy wyjaśniać, dlaczego odmawiamy. Zazwyczaj ma to miejsce, gdy nasi rozmówcy nie szanują nas lub gdy nasze relacje z nimi nie są dla nas bardzo ważne.
• Opóźnione „nie” – gdy nie jesteśmy wystarczająco pewni decyzji i potrzebujemy czasu na przemyślenie sytuacji. Wówczas deklarujemy odpowiedź w późniejszym czasie, poprzez komunikat „odpowiem później”.
• Uzasadnione lub refleksyjne „nie” – używamy go zazwyczaj w ważnych dla nas relacjach i związkach z innymi ludźmi. Wówczas udzielamy komunikatu np.: rozumiem, jak ważne jest to dla Ciebie, ale teraz nie mam możliwości Ci towarzyszyć.
• „Nie”, w oparciu o kompromis – np. nie mogę wykonać całego projektu, ale mogę wykonać jego określoną część. Komunikujemy wówczas: nie wezmę za to pełnej odpowiedzialności, ale mogę wykonać określoną część zadań.
• Uzasadnione „nie” – używamy go wtedy, gdy nie mamy możliwości spełnienia czyjegoś oczekiwania i używamy konkretnego ku temu argumentu.

Oprócz wymienionych wcześniej granic istnieją również tzw. granice wytrzymałości. Gdy kolega z pracy, siedzący obok nas, podnosi ton głosu, mówimy wówczas o naruszeniu granic. Może się jednak zdarzyć, że donośny ton głosu to naturalna cecha naszego rozmówcy – postarajmy się wtedy wykazać wyrozumiałością i poszerzyć zasięg naszej granicy.

Możemy również powiedzieć „nie”, gdy wiemy, że nie mamy możliwości, zasobów i kompetencji do spełnienia czyjejś prośby.

Granice osobiste chronią nas i oddziałują na komfort fizyczny i psychiczny, dlatego zapamiętaj:

• masz prawo nie czuć się winnym z powodu odmowy lub problemów innych osób;
• nie jesteś zobowiązany do udzielania porad;
• masz prawo nie przyjmować rad od innych osób;
• jesteś odpowiedzialny tylko za swoje uczucia, myśli i zachowanie;
• nie pozwól sobie na negatywne lub toksyczne komentarze na temat swojego wyglądu, wieku, wagi, indywidualnych cech i relacji, szczególnie jeśli nie dotyczą Twojej pracy zawodowej.

Granice osobiste w relacjach biznesowych

W relacjach biznesowych przestrzegaj dwóch najważniejszych zasad, dotyczących osobistych granic:

1. Zawsze ustalaj i proś o konkretne terminy. Po zakończeniu spotkania dobrze jest je podsumować. Wówczas będziesz mieć pewność, że dobrze zrozumiałeś rozmówcę.
2. Ustal priorytety. Ta zasada zapobiega wykonywaniu kilku zadań jednocześnie, a dodatkowo optymalizuje i szanuje Twój czas, granice fizyczne i emocjonalne. Podziel zadania na 4 kategorie, według priorytetów:

• ważne i pilne,
• ważne i niepilne,
• nieważne i pilne,
• nieważne i niepilne.

Zadeklaruj i porozmawiaj z przełożonym, które zadania w danym momencie należą do konkretnych kategorii.

Świadomość swoich własnych granic i umiejętność komunikowania ich naruszenia zapobiega wypaleniu zawodowemu i pozwala unikać konfliktów i nieporozumień ze współpracownikami i przełożonymi. Zapamiętajmy – szanujmy swoje granice osobiste oraz innych ludzi, w każdej sferze życia.

Wersja w języku ukraińskim:

Як відстоювати особисті кордони на роботі?

   Начальник підвищує на вас голос, буває грубий, змушує працювати понаднормово, колеги роблять недоречні зауваження?.. На жаль, подібні ситуації відбуваються щодня в тисячах компаній. Чому порушуються наші особисті кордони на роботі і як їх відстоювати?

   Порушення особистих кордонів – це не що інше, як агресія, яку потрібно зупиняти. Особливо важко нам зважитись заявити про свої кордони на роботі. Ми боїмось бути незручними працівниками, перешкодити своєму кар’єрному зростанню, упустити премію або ж навіть втратити роботу. А комусь приємно відчувати себе незамінним і потрібним. Тому ми постійно йдемо на поступки, закриваємо очі на ці болючі вторгнення, а в підсумку виснажуємо свої ресурси і починаємо працювати менш ефективно.

   Є ще одна причина нашої поступливості: часто ми не розуміємо, що відбувається, в чому причина емоційного дискомфорту, тому що не замислюємось про особистісні кордони. Кожному з нас треба розуміти, що вони існують і дотримуватись їх дуже важливо.

Які види меж ми відстоюємо на роботі?

Емоційні кордони. Вони порушуються, коли нехтують нашими почуттями і грубо розмовляють, кричать, ображають, використовують нецензурну лексику, дозволяють собі нетактовні питання або недоречні коментарі.

Межі особистого простору. До нього відносяться робочий стіл, шафа, комп’ютер, саме робоче місце.

Межі робочого простору. Вони визначаються нашими функціонально-рольовими очікуваннями: ось це мої обов’язки, функції, а ось це чужі. Порушуються, коли нам доручають те, що не входить в наші обов’язки або позбавляють повноважень.

Часові межі. Порушуються, коли нас змушують жертвувати особистим часом на користь робочого. Приклад: начальник вимагає, щоб ви допізна засиджувались в офісі, щоб у вихідний день всі йшли на колективний захід (спектакль, марафон…)

Фізичні кордони. У кожного з нас є своє індивідуальне відчуття безпечної дистанції між нами та іншою людиною (причому з різними людьми вона у нас може бути різною). У середньому ділова зона становить 100 – 150см, особиста (з друзями) – від 50 см до 120 см, інтимна – від 0 до 50 см.

Як захистити свої кордони?

   Першим кроком є усвідомленість. Щоб захищати свою власність, треба зрозуміти чим ми володіємо, чітко усвідомити свої межі найперше для себе. Що є в моїх обов’язках, пріоритетах на роботі? В чому я готовий бути гнучким, а де – ні за що не відступлю? Що я можу витримувати, а чому скажу категоричне «ні»?

   Друге – це заявляти свою позицію і чітко говорити «ні». Колегам, начальнику і ставленню до нас, яке не влаштовує.

   Третій крок – це міцне і послідовне дотримування своєї лінії, ні в якому разі не відступаючи від заявленої позиції.

   Тут важливо зазначити, що є різні форми «ні»:

1. Категоричне «ні». Коли нам не треба пояснювати, чому ми відмовляємося. Це «ні» використовується, коли ми ціннісно не пов’язані з людьми, яким кажемо «ні» і взаємини з ними для нас не дуже важливі.
2. Відстрочене або відкладене «ні», коли ми недостатньо впевнені в рішенні або нам справді важливо подумати. Тоді ми говоримо: «Я дам відповідь пізніше», і справді даємо відповідь у зазначений час.
3. Важливе або рефлексивне «ні». Воно використовується з тими людьми і в тих взаєминах, у яких нам важливі почуття іншої людини. Можемо дати таку відповідь: «Я розумію, наскільки це важливо для тебе, але зараз у мене взагалі немає можливості брати в цьому участь».
4. Компромісне «ні». Наприклад, повний обсяг проекту я не можу виконати, але маленьку частину можу зробити. Тоді кажемо: «Повну відповідальність за це я не візьму, але можу порекомендувати колег або ж зробити таку частину роботи…»
5. Обгрунтоване «ні». Тоді ми говоримо, що не можемо цього зробити, і називаємо конкретні причини.

   Окрім поняття кордонів, є поняття «межі витримування». Наприклад, коли поруч із нами колега дуже голосно говорить, ми можемо заявляти про порушення кордонів. Разом з тим може бути таке, що в людини від природи гучний голос. І тоді не вона порушує наші кордони, а ми – гіперчутливі, і нам важко витримати якийсь ступінь впливу. У такому разі нам треба «підкачувати м’язи» витривалості.

   Говорити «ні» можна лише з відчуття власної стійкості та усвідомленості своїх меж.

   Здорові особисті кордони оберігають нас і визначають, де ми, а де не ми, тому пам’ятайте:

• Ви маєте право не відчувати провини за чиїсь рішення або проблеми;
• Ви не зобов’язані давати поради й маєте право не сприймати непрохані поради від інших;
• Ви відповідальні за свої почуття, думки та поведінку, інші люди – за свої;
• Не дозволяйте зривати на вас негатив або давати токсичні коментарі стосовно вашої зовнішності, віку, ваги, індивідуальних особливостей та стосунків, які ви маєте поза роботою. І не робіть цього самі.

   У ділових відносинах дотримуйтесь двох найважливіших правил щодо вибудовування особистих кордонів:

1. Завжди встановлюйте і запитуйте чіткі терміни виконання задач, фіксуйте тези. Після завершення будь-яких переговорів проговоріть основні моменти та впевніться, що ви правильно зрозуміли співрозмовника.
2. Розставляйте пріоритети. Це правило допоможе вам не бігати від завдання до завдання та захистити свої часові, фізичні й емоційні кордони. Розподіляйте справи за чотирма маркерами:
3. важливі й термінові
4. важливі й нетермінові
5. неважливі й термінові
6. неважливі й нетермінові

   Уточнюйте, як заведено у компанії: важливі справи – це ті, які поставив найвищий керівник чи ті, котрі йдуть на користь компанії..? Це не завжди одне й те ж.

   Розуміння своєї зони відповідальності і знання, як повідомити про порушення власних кордонів, допоможе запобігти емоційному вигорянню, уникнути конфліктів та непорозумінь з колегами та керівництвом.

   Нехай кожен із нас ставиться з повагою до кордонів інших людей у будь-якій ситуації, соціальному колі та сфері життя.